Віжен квест (Vision Quest)

Однією з найцікавіших практик у архаїчних культурах була практика ініціації (дорослішання). Ініціація була одним із “ритуалів переходу”, що супроводжують найбільш значущі соціально-особистісні зміни в житті людини: народження, дорослішання, шлюб, зрілість, смерть та ін.

“Вираз “ритуал переходу” показує, що людина перейшла з одного рівня свого досвіду на інший. Вчинення ритуалу переходу говорить про соціально визнане право на зміну або трансформацію – право вступити на новий рівень свого розвитку …” (Е. Еррієн). Тобто, як би скласти іспит на новий рівень своєї особистісної та соціальної зрілості та отримати нові інструкції для правильного проходження нової стадії життя.

Інститут “ініціації” дуже древній, його знаходять у найархаїчніших культурах – у австралійських аборигенів та жителів Вогненної Землі. У тій чи іншій формі він є у всіх культурах. Ініціацію дорослішання проходили всі підлітки чоловічої та жіночої статі даної спільноти у віці приблизно 11-13 років (іноді – 13-15 років).

Ритуали, практики та ідейний контекст ініціації тісно пов’язані з провідною ідеологією, міфологією племені, спільноти. Це залучення (не теоретично, але власним досвідом) до цінностей дорослих, до знання дорослих їх особистісним характеристикам і здібностям дорослої людини.

Як писав провідний дослідник міфології Мірча Еліаде, ініціація дозволяла підлітку осягнути “потрійне одкровення: одкровення Священності, Смерті та Сексуальності”. Усі три види досвіду відсутні у дитини. Ініційований дізнається про них, приймає їх і включає структуру своєї нової – дорослої – особистості.

Крім того, присвячуваний уподібнюється до культурного ідеалу племені, представленого у вигляді обожнюваного первопредка, героя або божества, легендарний і важкий шлях якого він і повторює в ініціації. Вся ініціація, її антураж і події насичені глибокими символами і є програвання найпотаємніших міфологем племені.

Не претендуючи на вичерпну картину, наведемо коротко приблизний хід ініціації. Після досягнення віку ініціації всіх дівчаток і хлопчиків племені забирають із сімей. Хлопчиків ведуть у глухе місце у лісі, джунглях чи дикої, лякаючої місцевості та збирають у групи під керівництвом спеціального наставника – посвятителя.

Там вони живуть в особливій хатині, їм заборонено спілкуватися з кимось, займатися звичними справами до закінчення ініціації. Кожну дівчинку також забирають із сім’ї та поміщають у відгороджений темний кут чи відокремлену частину будинку, де з нею ніхто не спілкується. Потім дівчаток також збирають у групи під керівництвом досвідченої старої жінки, яка вчить їх жіночим, священним ремеслам та наукам (ткацтво, плетіння, в’язання, дітонародження), посвячує у культ родючості, вчить мистецтву кохання.

Ліс, морок, джунглі є символом “тойбічності”, смерті, входу в космічну Ніч, первісний Хаос, тобто повернення початку циклу. Підліток має символічно померти як Дитина та народитися як Дорослий, розпочати новий цикл. Хатина для посвяти – символ утроби матері, у ній проходить частина важких випробувань і навчання міфів про походження світу, секретних традицій племені, таємних імен богів і т.д., які відомі лише дорослим, тобто посвята в ідеологію та соціальні встановлення племені.

Головною темою ініціації є переживання посвятної смерті. Посвячуваних закопують у землю, іноді завалюють сухими деревами, роблять їм відповідне забарвлення, у деяких племенах ініціювані імітують поведінку мертвих. З цим переживанням пов’язані суворі, часом жорстокі випробування, які має винести присвячуваний. Це ритуальні тортури, такі як бичування, побиття, обрізання, виривання зубів, голодування, позбавлення сну та ін. Потім слідує переживання відродження, нового народження, народження себе в іншій якості. Присвячуваним дають нові імена, навчають новим, секретним словам, мови, іноді їх наново вчать ходити, годують як маленьких, тобто імітують поведінку новонароджених.

Завершується ініціація грандіозним святом, на якому співтовариство вітає та шанує своїх нових членів, поводиться з ними як зі зрілими, дорослими, соціалізуючи та затверджуючи їх нову роль, нову ідентичність.

Останнім часом низка психологів та дослідників розробили методи та психотехнології, засновані на практиці ініціацій. Прикладом може бути семінар-тренінг “Візіонерський Пошук” (Vision Quest), розроблений ще 1973 року Томасом Пенксоном (США). Він використав однойменні церемонії та ритуали переходу американських індіанців у своїй роботі з дітьми, підлітками, молоддю та наркоманами. Для індіанців Візіонерський Пошук прискорював їх соціально-психологічне зростання у потенційно кризовий період зміни та переходу від юності до зрілості, на життєво важливій стадії формування у душі образу свого “я”, само-ідентифікації.

Семінар Т. Пенксона складався із чотирьох стадій.

Перша – це підготовка, інструктаж, створення контексту та правил роботи з внутрішнім світом, групове навчання вмінню бачити та приймати свої почуття, інтуїції, сни, страхи та їх співвіднесеність із зовнішньою реальністю та життям особистості.

Друга – це очищення, піст і омивання, відпускання звичайної, егоцентрованої свідомості.

Третя – період самотності та ізоляції серед дикої природи, де учасники входять в особливий стан свідомості, викликаний церемоніями, голодуванням, відмовою від структури їхньої нормативної реальності та переживанням того, що означає бути природною істотою в природному світі.

Все це дозволяє увійти в контакт з більш глибокими рівнями їхньої істоти, і, пройшовши через свої страхи, занепокоєння та пригнічені емоції, розглянути свої системи переконань та настанов, подумати над питаннями: “хто я?”, “куди я йду?”, “що я роблю зі своїм життям?

Четверта стадія – це колективне святкування нового набутого сенсу себе та церемонія возз’єднання із соціальним світом. Це інтерпретація та інтеграція переживань Візіонерського Пошуку у поточне життя.

Пройшовши через емоційне очищення, учасники курсу часто відкривають та/або зміцнюють свої внутрішні ресурси, здібності та вміння справлятися зі стресом (стресом дорослого, тобто отримують перепустку у доросле життя) та страхом невідомого. Успішне переживання труднощів на досвіді підтверджує та стверджує приховану силу особистості (тобто народження зрілого “я”). Учасники говорять про глибшу довіру до себе, впевненість у собі і в тому, як вони і всесвіт спільно створюють їхнє життя і долю. Люди починають краще ставитися до себе та інших, знаходять почуття оптимізму щодо управління своїм життям.

Ця інформація не є чисто умоглядною, концептуальною теорією з книжок, навпаки це – досвідчене внутрішнє знання себе та своєї реальності. Відбувається зміна багатьох стереотипів системи уявлень і поведінкових шаблонів, що обмежують. “Учасники завершували семінар із глибоким почуттям особистої, соціальної та духовної ідентифікації. Це було власне, безпосереднє почуття свого “я”, засноване на прямому досвіді. Разом з цим виникало сильне розуміння призначення життя та усвідомлена, вистраждана рішучість “жити як дорослий воїн”, тобто приймаючи повну відповідальність за свої дії у всіх сферах свого життя” (Т. Пенксон).

Дослідження в глибині психології та міфології (К.Г. Юнг, М. Еліаде, С. Гроф) показують, що переживання “смерті – відродження”, “переходу” є архетипічним процесом, тобто проявом механізмів несвідомого (“колективного несвідомого” за К.Г.Юнгом). Це означає, що “ритуал переходу”, ініціація відповідає динаміці архетипічних процесів (і є її виразом) у період розвитку особистості.

Тобто, можна сказати, що підлітковому віку внутрішньо властиві свої архетипові теми, ситуації, потреби та психологічні стани. Вони спонтанно проявлятимуться у підлітковий період у тій чи іншій формі. Це такі теми як: втеча/догляд з дому, самостійність, ризик, незалежність, прагнення до перевірки/випробування себе, утвердження себе в новій якості, утвердження себе в групі собі подібних, руйнація батьківських стереотипів та уподобань до батьків, зустріч із хаосом та прагнення пройти через нього, сексуальність, випробування себе болем, пошук прикладу, наслідування героя, подвиги і т.д.

Цікаво відзначити, як ці теми проявляються у житті сучасних підлітків – у культурах, де не існує інституту ініціації. Справді, це і підліткові угруповання, з їх жорстокими правилами та ритуалами, сексуальною розбещеністю, татуювання та випробування себе на біль, поклоніння кумирам естради та спорту, “геройство”, “подвиги”, бунт проти батьківських авторитетів, інтереси до тем смерті та хаосу ( специфічні стилі рок-музики, кіно) та ін.

Як видно, ці теми знаходять своє вираження, але здебільшого в хаотичних, деструктивних формах. Все це можна розглядати як сурогати ініціації чи псевдоініціацію. Нашій культурі, що не має осмислених ритуалів ініціації, не дістає психо-соціально-духовних засобів для підтримки індивіда, який проходить процес особистісної зміни.

Ритуали переходу, ініціації архаїчних культур програвали поза теми несвідомого, дозволяючи їх зустріти усвідомлено, знімаючи, таким чином, внутрішню напруженість, властиву даному віку. Вони спрямовували, супроводжували та соціалізували цей несвідомий потік, створюючи безпечний контекст для його прояву. Підліток, очевидно, не в змозі самотужки впоратися з напливом цих архетипічних сил конструктивним чином, звідси й випливає необхідність створення соціально-психологічних аналогів ініціації для сучасних підлітків. Як ми вже згадували, частково ця проблема починає вирішуватися за допомогою сучасних методів, що застосовуються на практиці (тренінги та семінари).

Ця проблема має ще один цікавий аспект. У психотерапії останнім часом з’явився термін “парентектомія” для позначення процедури звільнення від батьківських пут, установок, запізнілого підлітка. “Запізнілим підлітком” у даному випадку може бути і цілком солідного віку людина, яка так і не змогла стати психологічно, особистісно дорослою, “застрягла” в інфантильній залежності від батьків або сильної залежності від думки оточуючих. Очевидно, він так і не пройшов своєї “ініціації дорослішання”, не помер як дитина і не народився як доросла самостійна особистість. Саме в цьому криється основна проблема занепокоєння власною долею, яка забирає багато сил.

5 Международная конференция (17 – 23 сентября, 2012, Украина)